ЗМІ про нас

На машині часу в "Українське село"

Біля села Бузова є етнографічний комплекс «Українське село». Тут можна побачити старовинні хати-мазанки, в яких жили українці два-три століття тому. Дізнатися, як вони готували ліки із цілющих трав, прасували одяг без праски, випікали хліб у печі та плели меблі з лози. Спробувати самотужки дров нарубати, козацького кулеша зварити, сорочку виткати, глечика з глини виліпити…

Під відкритим небом на охайному обійсті розмістилися кілька хат. Кожна з них – унікальна, бо представляє історію, побут і традиції певного регіону України: Середньої Наддніпрянщини, Слобожанщини, Поділля, Полісся, Півдня і Карпат.

Першою в «Українському селі» «оселилася» гуцульська курна хата початку ХІХ століття. Так назвали її через незвичне розташування димаря -— він виходить просто під стріху. До речі, гуцули свій одяг вивішували у зоні проходження диму на жердинах і таким чином дезинфікували його. Двері у хаті низькі: — кожен, хто переступає поріг, вклоняється оселі. Всього тут три приміщення: сіни, світлиця і комора.

А от поліську хату, перевезену сюди з Житомирщини, побудували у подарунок молодятам. У день весілля була готова лише світлиця. За звичаєм, через рік подружня пара мала добудувати комору, сіни та народити дитину.

Якось одна з відвідувачок музею стала перед хатою із Поділля на коліна й заплакала. Виявилося, що вона народилася в цій хаті, досі збереглася колиска, в якій її гойдали у дитинстві.

У полтавській хаті є «лакей» -— пристрій, наступивши на який, можна без зайвих зусиль зняти чоботи. Ця місія зазвичай покладалася на дружину або дітей козака. Але коли господар був напідпитку, дружина зустрічала його качалкою чи рубелем із зубцями, який використовували для прасування. Оскільки роззуватися самотужки вважалося негідним для козака, ставав у пригоді «лакей».

Серед працівників «Українського села» є науковці, історики та етнографи. Їм вдалося зібрати неймовірну колекцію старовинного одягу, меблів, картин, ікон, предметів побуту, музичних інструментів. Вони створили для кожного будинку інтер’єр, що притаманний представленому регіону.

Спробуйте цілющу воду

Поруч з житловими помешканнями розмістилися кузня, гончарня, вулики, загін з вівцями та свинарник, пташиний двір, дровник і гуральня (самогонний цех), в якому час від часу варять «зеленого змія» виключно за старими рецептами. Через село тече річка, є ставочок та кладка.

При вході до «Українського села» – Храм Святого Великомученика Димитрія Солунського: різьблений вівтар, надбрамна дзвіниця, альтанка з криницею, недільна школа та трапезна зведені в єдиному стилі. Восьмикутна церква з верхнім куполом без жодної колони вміщує до 150 осіб і створює неймовірний звуковий ефект. А вода у гроті Богородиці Живоносного джерела вважається цілющою, бо освячена молитвою і збагачена мінералами — – кримським бентонітом і західноукраїнським селенітом. Для підсилення «ефекту присутності» в етнокомплексі у чотирьох стародавніх хатах діє унікальний готельний комплекс.

Давня піч, лави, покуття з іконами, картини та світлини, стародавні рушники і килими, посудник з тарілками та інші елементи стародавнього українського побуту зроблять проживання тут незабутнім.

Дістатися до «Українського села» можна власним автомобілем чи маршрутками «Київ-—Миколаївка», «Київ—-Бузова» від метро "Святошин".

Автор: Віктор АРТЕМЧУК

Джерело: http://voyceh.com.ua/statti/na-mashini-chasu-v-ukrayinske-selo/

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»