Інтерв'ю часопису "Кореспондент" з засновником Українського села Володимиром Бондаренком.

- Шановний Володимире Дмитровичу! Як Вам прийшла ідея створити такий райський куточок на Київщині і хто Вам допомагав у цьому?

- В.Б. Розпочну з Вашого визначення «райський куточок». Я не вперше чую цю характеристику по відношенню до «Українського села». Але так було не завжди. Ще пять років тому це був захаращений сміттям колишній покинутий лісовий розсадник. Ми прибрали з нього 214 вантажівок побутового сміття та ще приблизно стільки ж сухостійного гілля та хмизу.

Ідея будівництва комплексу у мене була давно. В ньому мені хотілося показати життя і побут українського села з різних кінців України, з тими відмінностями, які природно є, але і з тим, що єднає Карпати і Слобожанщину, Полісся і Південь.

Безумовно, без друзів і помічників все це створювати було б важко. Тому я щиро вдячний отцю Богдану Тимошенку, який служить в нашому храмі, етнографу Олексію Долі, котрий надав безліч порад, народній майстрині Оксані Городиській з Поділля, різбляру Федорові Воропаю, гончару із золотими руками Олександру Яровому та багатьом іншим людям, котрі по крихітці збирали колекції стародавнього одягу, рушників, господарського реманенту та всього того, що на превеликий жаль зникає з нашого життя, а натомість приходить шкідливий пластик та синтетика.

Я вдячний також багатьом бізнесменам, котрі надавали і надають фінансову допомогу або будівельні матеріали. Серед них були покійні Володимир Поляченко та Василь Пацеля, а також багато моїх товаришів.

 

- Кореспондент

- Але, Володимире Дмитровичу, я чув інші думки. Дехто розповідає, що «Українське село» - це таке собі «Міжгір’я», яке Бондаренко зробив для себе і заховався там за шестиметровим парканом.

- В.Б. Для людей, які так говорять або думають, я б порекомендував у будь-який час відвідати наш комплекс. Це буде кращим аргументом проти брехні. Комплекс завжди відкритий для вільного безоплатного відвідування. На його території завжди чисто, а культурно-духовні заходи зачаровують красою українських звичаїв та побуту. Тому, не слухайте тих, хто розповсюджує неправду, а завітайте на комплекс «Українське село» і самі переконаєтесь в тому, що я сказав.

- Кореспондент

- І ще одне запитання. А чому Ви зробили якраз такий комплекс, який показує історію українського села?

- В.Б. Свого часу, ще юнаком, я захоплювався історією. Перша моя вища освіта – історичний факультет  Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Ще в 60-і роки я колекціонував монети і мав одну з найбільших колекцій, яку передав до клубу істориків в гуртожитку на вул.Освіти. Пізніше, в селі Калинівці на Черкащині  в сільській школі створив історичний музей, а «Українське село» - це втілення тих дитячих і юнацьких мрій, які завжди жили в моїй душі.

Сьогодні, коли село, на мій погляд, свідомо знищується, а поля перетворюються на джерело наживи латифундистів, котрим потрібно лише витиснути через кукурудзу, соняхи, рапсу чи сою чергові мільярди і вивезти їх в офшорні зони, дуже важливо зупинити цей процес. І одним з елементів протидії цим планам повинно стати, крім відродження господаря на нашій прекрасній землі, ще й збереження пам’яті про те село, яке ще не було нищене розкуркуленням, голодомором, безглуздою меліорацією, рабським закабаленням селян.

- Кореспондент

- Чи плануєте Ви подальші кроки по розвитку комплексу?

- В.Б. Безумовно. Попереду створення понад десяти майстерень, дитячого комплексу «Хата знахаря», розвиток спортивного комплексу і зоопарку, створення дендрологічного парку з екзотичних дерев та інше.

Також ми прислухаємося до думок наших відвідувачів і обовязково відтворимо сільську хату початку другої половини 20 століття. Це період масового будівництва на селі  в період Хрущовської відлиги. Є і багато інших планів.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»