Три експонати з етнографічного комплексу "Українське село", які присвячені Тарасові Григоровичу Шевченку.

Перший, це портрет поета з сільської хати на Миргородщині, якого до музею передав мій хороший товариш Анатолій Вороновський, свідчить про те, що Великого Кобзаря ще в XIX столітті шанували в простих селянських родинах у селах, хуторах та містечках Середньої Наддніпрянщини (Полтавщина, Черкащина, Південна Київщина).

У той час слово Тараса доходило до селян, які переважно володіли грамотою, і шанувалось. Ще живими були ті, хто пам'ятав козацькі часи хоча б з розповідей дідів. Це потім була Перша світова, криваві революційні події, червоний терор, який російська пропаганда назвала Громадянською війною, страшний голод 30-х років, примусова колективізація та Друга світова війна разом з сталінськими репресіями. Як і сьогодні, північно-східний сусід робив усе, щоб знищити Україну з її культурою, землеробськими традиціями господарювання на власній землі. Мільйони українців стали жертвами в цій боротьбі за волю і незалежність УКРАЇНИ, а сили для незламності духу ГЕРОЯМ надавали і такі скромні портрети ПОЕТА з сільської хати, які назавжди залишалися в серцях УКРАЇНЦІВ, куди б їх не закинула доля.

Трохи інша історія портрета Кобзаря, який знаходиться в передпокої парафіяльної школи на території комплексу "Українське село". Цей портрет значно більшого формату і раніше знаходився в земській школі села Переволочна на Прилуччині. Як і перше зображення поета, цей портрет свідчить про надзвичайну повагу до КОБЗАРЯ та виховну силу його образу для багатьох поколінь українців. Щоправда, на шкільному портреті, обрамленому скромним, але якісним багетом, залишились сліди радянської епохи. Мова іде про нанесений в радянські часи трафарет синьо-білого кольору, який окантовує зображення та складається з зірочок та серпів з молотами. Очевидно, ті, хто його наносив, боялись щоб ідеологи того часу не знищили сам портрет, як символ націоналізму.

Тому і зобразили "інтернаціональну" суміш з серпів, зірок і молотків.

А третій експонат - тарілка, яка знаходиться в перевезеній з того ж Миргородського села Пишнівка (хата 1888 року), де і перший портрет поета. Щоправда, мені його передав односельчанин з села Охіньки Іван Максимович Проценко, який є старостою сільської громади храму Введення Богородиці. Сама тарілка була виготовлена на заводі в Будах під Харковом і має відмітку з двоголовим орлом на тильній стороні дна, що свідчить про приналежність продукції до підприємств-постачальників імператорського двору. Ця унікальна річ колись належала багатій селянській сім'ї і входила до складу набору (сервізу) з шести одиниць, хоча до нашого часу дожила лише одна. Але її унікальність в іншому. По центру внутрішнього поля посудини зображена сільська хата-мазанка під соломою, а на вінцях-краєвиди з сільського життя-чумаки на волах, явори при дорозі, церкви та хатки. Ну, чим не європейські традиції керамічного та фарфорового мистецтва?!

Але головне в тому, що і тут присутнє зображення Кобзаря !

Портрет Тараса Григоровича Шевченка зображений у композиції, яка включає також портрети видатних українців Івана Котляревського, Миколи Гоголя та Володимира Короленка, яких шанували і шанують українці.

Тому в ці ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ з особливим почуттям я оглядаю названі експонати "Українського села" і ще раз переконуюсь у непересічному значенні видатного українця ТАРАСА для кожного, кого народжувала і народжуватиме наша рідна земля.

З повагою до традицій і шаною до творчості Т.Г.Шевченка

ВОЛОДИМИР БОНДАРЕНКО - фундатор етнографічного комплексу "Українське село", голова Київської міської організації Всеукраїнського Об'єднання "Батьківщина".

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»