Музей поповнюється новими експонатами.

На днях наші музейні працівники їздили в експедицію до Макарівського району за новими експонатами. Приводом для «вилазки» слугував лист.
Так, не електронний, а звичайнісінький собі лист із красивою маркою «моя люба Україна». Нам написала Пірнач Лідія Адольфівна із проханням забрати бабусин ткацький верстат, на якому вона ткала килими і доріжки. 

А бабуся 1907 року народження! На жаль, вона нині вже покійна. Але родичі пообіцяли нам позгадувати і згодом розповісти нам більше і про бабусю, і про те як вона ткала. А льон, який вона власноруч сіяла і збирала, досі слугує її нащадкам, тільки вже для утеплення малих дерев до зими – на свої очі бачили той льон… Ось так – людини вже скільки років немає, а нею посаджений льон досі гріє. Постараємось якнайшвидше зібрати і верстат, на якому працювала Веліна Петрівна – нехай і далі працює!

Свінціцька Веліна Петрівна, с. Макарівська Буда. Ткацький верстат використовували чотири рідні сестри і перевозили його від хати до хати.

Насправді таких верстатів збереглось і досі чимало по старих хатах, коморах, сараях, дачах, і наша знахідка не є якоюсь аж неймовірною – ми це розуміємо. Просто зворушують листи у конвертах із красивими марками і красивими словами: «…зберігається у сараї бабусин ткацький верстат, на якому вона ткала коври, доріжки. Я хочу щоб його забрали в музей – це безкоштовно. Якщо Вам він не потрібен, то скажіть кому він потрібен. Хай приїжджають і забирають. (…) Я буду щаслива якщо якийсь музей збагатиться. Заздалегідь щиро вам дякую. Доброго Вам здоров’я, невичерпності успіхів. Слава Україні!». 

Так от. Скільки таких верстатів, та й не тільки їх і досі гниють по сараях, доточуються шашелем, розпилюються на дрова! І кожного разу боляче чути, що ти кудись не встиг і щось уже піднялось на небеса із димом. Зараз таких речей ще багато, а через скількись років вже й не буде.
Отже, варто залізти в сарай/стару хату/гараж (чи ще там куди, але тільки у свої:) і знайти речі своїх бабусь-дідусів, подивитись, чи не псуються вони там. Догляньте за ними! В нашу еру цифрових технологій, коли все застаріває буквально з кожним днем, є речі, які, показавши дітям і внукам, спинивши їх на мить,  можна сказати: «Цей рушник вишивала руками твоя прабабуся». Ви ж не покажете потім їм, через енну кількість років свій перший мобільний телефон, зберігши його, правда? А це буде пам’ять…
Окрім верстата нам подарували ще декілька експонатів, один із них вже у Поліській хаті, але це вже інша історія…
Також наш музей не проти гарних подарунків і гарних листів!

Поштова адреса нашого музею: Вул. Поляна Лісова, 60, с. Бузова, Києво-Святошинський р-н, Київська обл.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»