Цікава і весела Слобожанщина - замальовка про ведення господарства на східній Україні

Світогляд наш твориться з мільйонів, та де, мільярдів специфічних складових, які формуються під впливом найрізноманітніших чинників – місця, де народились, оточення, часу, особистого досвіду, навіть навколишні пейзажі на нас впливають! І тим цікавіше порівнювати світоглядні уявлення людей з різних етнографічних регіонів, або з одного регіону, але різних періодів.

Тож, до Вашої уваги підбірка цікавих, іноді смішних, іноді геть дивних звичаїв, вірувань, уявлень слобожанців про своє господарство.

 

 

Про живність на подвір’ях. Окрім звичних нам всім тварин, вірили, що в кожному дворі живе вуж! «Вуж должен бути в кожній сім’ї, це правда. Так воно з природи создано. У кожному дворі живе вуж, то це господар дому. Він як би оберігав оселю» (Тимченко Степан Кирилович, 1937 р.н., с. Полкова Микитівка, Богодухівський р-н, Харківська обл., с. 228) 

А ще – жаба! «Якщо в колодязі живе жаба, то вона очищає воду. Таку жабу звали «джерелянка», бо вона жила там, де джерельна вода. І, де жила джерелянка, була сама чиста вода. Щоб молоко в глечику не скисало, то кидали джереляночку. Коли йшли на косовицю, і, щоб вода в глечику була холодна, то теж кидали джереляночку».

Якщо Ви – добра людина, то на Вашому подвір’ї живе ласка, «А якщо погані люди, недобрі, то про них кажуть, що там і ласка не живе». «Ласточка – це дворова хазяйка». По «масті» (кольору) ласки визначали масть двору: «І корова, і кіт, і собака по двору должні буть. Яка масть». Інакше корова буде брикатися, худнуть, молока не давать. Коти будуть пропадать, сходить з двору – як і собаки. 

«Якщо ласці – «домовому» - подобається масть коня, корови, кози, вона буде їх оберігати. Коли вона усім довольна, коли любить коня, може кіски їм позаплітати, стрічечку вплести. А як не любить, то буде лоскотати скотину, їздити вночі на ній до сьомого поту». 

Отаке! А Ви думали: що самі собі хазяї у свому дворі – як би не так!) Але й у самій хаті теж не пусто було – вважали, що в кожній оселі обов’язково є домовик. Але то «не нечиста сила, а хатній дух, господар оселі, і він, буває, хазяїна полюбе, а як не полюбе, на вред усе робе» (с. 280) От домовиків старалися задобрити – їжею та добрим словом. Навіть, кажуть, треба було, переїжджаючи, свого домовика з собою забирати на нову хату. Тоді й він допомагатиме у справах, або хоча б не чіпатиме. З’являтися міг він у різних подобах – чи котом, чи собакою, навіть ведмедем, часто в антропоморфних образах – дитини чи дівчинки, дідуся маленького. Щоб не наражати себе на небезпеку не можна було в хаті сваритися, вживати лайливі слова. За народними віруваннями, за лайку в хаті міг і грім під час грози вдарить і блискавка хату запалить – от що-що, а розведення сварок і гризні в хатах в цих краях не любили і всіляко обмежували – хоч домовиком, хоч пожежою – на всяк смак, кого що більше лякає.

Всім відомо, що раніше в моді були жінки з пишними формами, а худорляву дівку заміж брали неохоче – бо «там де повний схудне, худий помре», та й за майбутнє потомство переживали, а тоненькими ручками як замісиш тіста на хлібин 7-8? Але не останньою причиною була таки капуста ☺ «Як капусту сіють, насіння, потопчуться задницею – щоб були як задниця» (Ночовка Микола Павлович, 1930 р.н., с. Полкова Микитівка, Богодухівський р-н., с. 234) Раніше мислили по аналогії – у повної жінки, в якої «все при собі» не тільки те місце, яким топчуться по насінню буде великим, а й врожай! 

А ще раніше на Слобожанщині знали як просто і весело прогнати морози! «Як морози лихі давили, сідали лисих щитати. Нащитати треба в окружності 30 лисих мужиків, щоб мороз пересівся, щоб він меншим був. Ну от: Сидір – лисий, Михайло – лисий, Микита – лисий. І щоб 30 нащитати. Як нащитали – на другий день должна оттєпєль початися, поменшати мороз». (Кальницький Леонід Михайлович, 1928 р.н., с Гонтів Яр, Кальнівськго р-ну, Харківської обл., с. 228). Важко навіть проаналізувати, з чим можуть бути пов’язані подібні уявлення… А Ви налічите 30 лисих чоловіків-знайомих по іменах? От і я ні. От наче й таке уявлення перед нами дивне – про погоду, морози, лисих, а розказує нам про те, що раніше люди дружніші були – більше спілкувались один з одним, адже, якщо знати поіменно 30 лисих в крузі, то скільки ще імен нелисих дядьків і хлопців мало буть в дівочій пам’яті!

Хотілось би ще одним цікавим фактом заперечити якийсь вже усталений образ похмурого і відлюдькуватого східняка – раніше, на ворота у двір прибивали підкову – «щоб люди не минали», щоб заходили на гостину! А ще, якщо хотіли, щоб збір та гулянки молоді проходили біля Вашої хати, треба було в тому місці закопати підкову в землю – і веселі танці та музики були гарантовані! (с.84) Також раніше «хлопці та дівчата допомагали одне одному. Досвітки – називали, тому що вставали удосвіта й гуртом ходили росою в’язати просо, плоскінь рвали. І помагають одна одній, і хлопці приходили на досвітки», «Буряки начистим гуртом, хтось каже: «Дівчата, давайте підемо сьогодні до тієї, допоможемо. Тепер такого немає»  (Данильченко Марія Максимівна, 1920 р.н., с. Минківка, Валківського р-ну Харківської обл., с. 85)

Та й дійсно, тепер такого немає. Змінились часи, змінились реалії нашого життя, натомість з’явилося нове – щось інше, але й, по суті, те ж саме – якісь нові звичаї, забобони, уявлення, та й ми самі. Але як це зрозуміти без знання про минуле…

Цитування за книгою: Муравський шлях – 97: Матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції – Харків:1998. – 360 с.

Підготувала Панкова Анастасія для «Українського села».

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»