Українська вагітна жінка в системі заборон.

Жінка завжди була святинею для нашого народу, берегинею роду, сім’ї. І хоч широко побутує думка, що становище жінки було підневільним, та не для українців. У нас не було, як у росіян, що жінка взагалі й за людину не вважалась, на це є й письмові докази. Як пише Сумцов у «Дослідженнях з етнографії та історії культури Слобідської України», у дарчих чи купчих документах можна знайти вислови чоловіків як-от: «посовітувавшись з любою своєю жоною…» і т.д. Дошукуватись, хто у сім’ї головний, не варто. Як каже прислів’я: «Добра спілка – чоловік та жінка» Народ розглядає сім’ю як цілісне утворення. У кожного своя роль, своє місце, де він головний: «Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче», а сім’я це співпраця двох особистостей, двох індивідуумів, що працюють на спільну мету – достойне продовження свого роду на землі. У тій же праці Сумцова: «Перша в житті спілка – це чоловік та жінка. Вони роблять для себе й для дітей, а коли дітей нема, то й сумують, кому то полишать свій працею надбаний статок». 

 


Нездатність мати дітей вважалась за велике нещастя. І коли вже полишала будь-яка надія на старості років, могли взяти приймака, та все ж це було не те що «рідна кровиночка».

Тож вагітна жінка була в особливій пошані, як продовжувачка роду. ЇЇ поважали й боялись, як священну особу, що стоїть між двома світами – живих і мертвих. Хоч жінка до останнього прагнула приховати свою вагітність: «чим менше люде знають – менше говорять», щоб не зурочили, не глянули лихим оком, але вже якщо спитають, то брехати не можна було, треба признаватись: «бо як не признаєшся, скажеш «Ні» то дитина мертвою родиться».

Вагітність вважалася благословенням, думалось, що душі дітей приходять од Господа. Як писав Франко у своїй праці «Жіноча неволя в руських піснях народних»: «переконання, що гріх жити і вмирати женщині не зазнавши любові і не мавши дітей (без згляду на то, чи легальним, чи нелегальним способом), треба уважати відживаючим наново, чи зароджуючимся серед сільського жіноцтва, - тільки чи певно, що те переконання стрічається тепер доволі часто.» І ілюструється словами із пісні:

«Приплодноє деревце до раю приймають,

Мене, неплодницю, з раю виганяють».

 

 

Норми поведінки для людей. Уся народна творчість пронизана настановами, як треба жити. Який жанр ми б не взяли, усюди, на поверхні чи між рядків ми зустрічаємо нормативи поведінки, неписані правила. У піснях це могла бути фраза на початку чи в кінці. Також часто вона не була якоюсь конкретною, чітко висловленою фразою, але суть розумілася. Пісня була повчальною, і після її прослуховування, навіть не висловлена, ця «сила» пісні оформлюється сама собою у тебе в думках.

Але найяскравішим прикладом, що відображує це і є, так би мовити, концентратом - це прислів’я – своєрідний звід законів, що організовують наше життя.

Так, деякі реалії життя відходять, деякі з'являються, як відповідь – народжуються нові чи зникають старі норми поведінки, але багато з них, особливо тих, які стосуються більше світоглядних уявлень та менше пов’язаних із матеріальними чинниками, є надзвичайно живучими і на даний час активно побутують не лише у селах, а й у містах. Бо навіть сучасна прагматична людина, яка не вірить ні в що надзвичайне, не має звички міфологізувати явища, а скоріше навпаки, починає прислухатись, шукати ці вічні норми, допитуватись у старших людей, потрапляючи у якесь виняткове становище, як от наприклад вагітність. J

Поведінка вагітної була особливо унормована. Скільки заборон накладено на неї! Наведемо декілька прикладів, які особливо активно побутують серед молодого покоління:

-       Не можна в'язати бо дитина буде обвита пуповиною

-       Не можна шити, бо будуть важкі пологи

-       Не можна стригти чолку – бо дитина буде косоока

-       Та й взагалі вагітним не можна стригти волосся

-       Не можна вішати білизну(хоча прати можна)

-       Не можна чистити живу рибу(та й взагалі умертвляти, адже носиш дитину)

-       Коли лякаєшся, не можна торкатись за тіло – у тому місці будуть плями

-       Не можна дивитись на негарних людей.

Серед старшого покоління зустрілось понад те декілька цікавих:

-       Вагітній взагалі не можна позичать – бо дитина буде бідна, а якщо вже й позичать, то головне не у багатих, а з щасливою долею

-       Якщо вже вагітна прийде позичать, і як позичить, буде виходить із хати, а нехороша жінка чимось стукне на порозі – то дитина буде без ручки чи без ніжки

-       Не можна дивитись у шпарку – дитина буде косоока

-       Не можна їсти на порозі і на дорозі – дитина буде ненажера

-       Не можна ходити і плювати насіння – дитина буде грязна і засмаркана

-       Якщо горить чи миша пробіжить – не можна кричати  дитя буде плаксиве, вередливе, або німе , якщо кричати дуже голосно. Або як кажуть, дитина-переляк. «Як переляк схопить, то буде яке дурнувате»

-       Не можна згадувати нечистого напередодні свят бо вродиться одмінок.

Також прослідковується така тенденція, що із розгорнутого припису щодо поведінки залишилися лише кілька фраз, так би мовити, його «сила». Наприклад, якщо у Марка Грушевського: «Не можна вагітній пхати ногою кота, собаку чи свиню, бо це демонічні тварини, бо як пхнеш, то дитина буде волохата», то старше покоління говорить трохи скорочений варіант: «Не можна вагітній пхати кота, собаку, бо дитина буде така, як шерстю покрита», на запитання чого саме ці тварини, варіанти відповідей були теж різні, одні з деякими неточностями, але збігалися з давнішим варіантом, інші починали як-то кажуть фантазувати на тему. Але прикрість у тому, що молодше покоління якщо вже й знає цей припис, то лише у формі: «не можна пхати ногою кішку і собаку».

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»