Кролевецький рушник

Особливе місце серед традиційних народних ремесел Слобожанщини займає кролевецьке ткацтво, яке характеризується тканням, що не повторюється в інших районах країни, з чіткою системою орнаментально-композиційного декорування. Для кролевецького рушника є характерним поєднання білого й червоного кольорів. На білому, рідше червоному тлі між густо червоними паралельними смугами ткався багатий орнамент. Одні рушники заткані суцільними візерунками, на інших — вони є густішими. Старовинні рушники суцільно заткані візерунками. Це було тло, а орнамент на ньому створювали незаткані білі прямокутники, розташовані ланцюжком, то врозсип, то зірчасто рівні й паралельні лінії. Ткачі передавали навколишній світ за допомогою умовних знаків: прямою горизонталлю – землю, хвилястою – воду, хрестом – вогонь. Основний орнамент Кролевця – мотив дерева-квітки. Це один із найулюбленіших мотивів у світовій художньопоетичній творчості.

Основне композиційне навантаження в рушниках зосереджено на нижніх площинах, де ритм орнаментальних смуг насиченіший і напруженіший.

Перша згадка про кролевецький рушник датується 1639 р. Жінка, яку звали Андріїхою, разом зі своїми чотирма синами займалася тканням рушників. У цей період рушники мали величезний попит далеко за межами Кролевецького краю, тому їх можна було зустріти на ярмарках Чернігова, Києва, Харкова, Полтави. Серед ткацьких виробів особливо вирізнялися роботи майстрів-міщан Оболонських, родини кріпаків Бичка, Лисенка, Сердеченка. Найвидатнішим творцем минулого був Лаврентій Риндя. На початку ХVІІІ ст. кролевецькі ткачі об’єдналися в цех. У 1765–1796 рр. до його складу вже входило 34 двори (близько 100 чоловік). Переважно це були безземельні посполити.

Найбільш заможні ткачі (переважно міщани) мали учнів, які працювали на господаря за отримуване навчання. Є.Спаська вважала, що дату організації ткацького цеху в Кролевці можна віднести на кінець ХVІІ-го - початок XVІІІ століть.

Вже у 1855р. серед ремісників найбільше було саме ткачів. Навіть учнів теж було серед них найбільше. Можливо це через збільшений попит на ткацькі вироби на всесвітньо відомому осінньому Кролевецькому Ярмарку, а також через популярність ткацтва як ремесла, що давало змогу заробити гроші для сім’ї, покращити її матеріальні умови. За наступні 40 років кількість ткачів в самому місті збільшиться аж у вісім разів, а населення тільки в 1,5 рази. 

В 1860 р. по Чернігівській губернії було зібрано 50 тис. пудів льону на суму до 150 тис. крб. сріблом. В цей час деякі робітниці за зиму встигали напрясти до 4 пудів пряжі, по 7 крб. за пуд, заробляючи до 25 крб. за зиму. З відомостей Кролевецької міської поліції за квітень 1863 року: робітники поденщики в день отримували: чоловік - 35 коп., жінка - 16 коп.  В березні 1863 р. фунт (0,409 кг) ниток білих коштував 51 коп., сірих - 30 коп., одна курка коштувала тоді 25 коп.

В 186 5р. в Кролевці мешканці займаються ткацтвом льняних “узорчатых скатертей и свадебных рушников (полотенца), цена коим на месте от 1 руб. 50 коп. до 5 руб. Из Кролевца этого товару ежегодно отправляется в Новоросийский край на сумму 50000 рублей”. За офіційними джерелами знаходимо, що в 1863 р. в Кролевці проживало 7312 душ, ткацтвом займалося 208 чоловік, щорік збували ткацької продукції на суму до 50 тис. крб. в Сумах, Ромнах, Полтаві, Харкові.

У 1891 р. в місті нараховувалося ткачів-кустарів близько 1200 осіб. Крім того, в прилеглому до міста селі Подолове ткачів було 90 осіб, в навколишніх хуторах – 155. Із 623 будинків ткачів 207 мали по одному верстату, а в 416 будинках – їх було від двох до п’яти. Якщо отримували замовлення на більш ширшу тканину, вузькі верстати замінювалися на ширші. Кролевецькі ткачі відзначалися великою посидючістю і залишали ткацтво тільки під час польових робіт, але ткали і під час жнив в негоду. Оскільки ткацтво в цей час давало малий заробіток, то ткачі доповнювали його, при можливості, іншою випадковою працею.

Піднімаючи питання про розвиток ткацтва на Кролевеччині, не можна обійти увагою нові відомості про його занепад в перші десятиліття радянської влади, яка писала тільки про його піднесення та зростання після зникнення глитаїв - скупників.

Наш земляк, що зараз мешкає в Канаді, Григорій Сірик написав цілу низку книг - спогадів. В одній з них знаходимо інформацію, що на Стрітення 1930 р. він з батьком востаннє був на кролевецькому ярмарку. Літом 1933 року він привіз віз дров з метою виміняти їх хоча б на один буханець хліба, але ярмаркова площа була вже добре зарослою бур’янами. Йому вдалося поміняти дрова у двох випадкових жінок на одну склянку солі.

Г.Сірик згадує, що з 1933 по 1941 роки Кролевець перетворився на мовчазне, безлюдне обдерте місто: “Огорожа, ворота, хвіртки міщани попалили їх на огрівання. Дерев’яні крамниці на ярмарковій площі зникли, сама площа і міський сад заросли бур’янами і реп’яхами, у 1940 році навіть парашутна вежа, що нагадувала шибеницю, була вже напівзруйнована. Кам’яниці понад площею стояли з повибиваними вікнами і дверима”. У 1940 - 1941 роках лише артіль “Відродження”, пише автор, нагадувала, що Кролевець ще не без людей. Там було збудовано декілька нових будинків і перехожому здавалося, що там працювали люди. Велика кількість колишніх кролевецьких ткачів та інших ремісників вимушені були працювати на торфорозробках коло річки Реть та біля Шостки.

Художник, мистецтвознавець Олекса Грищенко (1883 - 1977), згадуючи дитинство, так описував кролевецьке ткацтво: “... З усієї України, та навіть з Московщини, приїздили на ярмарок 14 вересня - на Чесного Хреста - закуповувати квітчасті рушники. Орнаменти кролевецьких рушників й барвисті плахти, виткані руками наших селянок. У кожній хаті, в околицях міста, було чути рівномірний стукіт верстатів: крізь білі нитки основи, вліво і вправо, швидко бігали човники з різнобарвними нитками піткання. Рушники з білого полотна, один метр завдовжки на сорок сантиметрів завширшки, що прикрашали в наших домах божники, мали на кінцях, вишиті хрестиками, пишні червоні узори, що зображували фантастичних райських птахів, вигаданих звірів, людські постаті й стилізовані дерева та рослини”.

Є також цікава історія про те, як один з кращих ткачів, Федір Риндя, розповів, що за рушник, створений ним власноруч, на Паризькій виставці йому присудили срібну медаль, а на останній Петербурзькій – золоту. Але він її не отримав, тому що за неї йому треба було заплатити 83 крб. Йому приємніше було отримати 25 крб., якими нагородили його на виставці в Нижньому Новгороді.

А також, на початку двадцятого століття ткані вироби Кролевеччини активно продавали закордон і в одному із зал палацу в Тюільрі в Парижі меблі були оббиті українськими плахтами, а стіни декоровані кролевецькими рушниками. Кролевецькі рушники знаходилися в колекціях Київського та Чернігівського музеїв, в музеї імператора Олександра ІІІ в Петербурзі.

Рідкісними серед старих рушників були такі, що виконувались унікальною технікою двохстороннього малюнку, яку називали «під парки». З кінця ХІХ ст. ця техніка вже майже не застосовується і рушники стали однобічними.

Характерною особливістю кролевецьких рушників є використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом.

Цей вид ткацтва пов’язаний із введенням багаторемізного ткацького верстата, кількість ремізок якого доходила іноді до 12–16.

Серед регіонального різноманіття українських рушників кролевецькі, найперше, виділялися своєю незвичайною, оригінальною особливістю колористики, власною ритмікою узорів, багатством орнаментів, самобутністю форм, що через поєднання червоно-білих кольорів стали знаменитими на увесь світ. Усе це в комплексі дає змогу виділити їх в окрему стильову групу.

Хто і коли вперше запропонував таку колірну гаму точно не відомо, однак більшість дослідників кролевецького ткацтва (М. Мусієнко, А. Кибальчич, Є. Спаська, А. Карась та ін. ) схиляються до думки, що на такий вибір вплинули природно-етнографічні особливості краю.

Доступним матеріалом для рушникового ремесла були коноплі та льон, що вирощувались у досить великій кількості на Кролевеччині. А от використання червоного кольору, ймовірно, пов’язують із фарбуванням ниток червцем (комахи фіалково-чорного кольору – Coccus іllіcіs), що жив на листі дуба. Їх збирали у червні, сушили і виробляли червону фарбу всіх відтінків (від яскраво-червоної до темно-бурої). Крім того, фарбу добували з коріння марени, крапу (Rubіa tіnctorum), які висушували та перемелювали на порошок.

Найпоширенішим орнаментом на кролевецьких рушниках було «дерево життя» у вигляді гілки з квітами або фігурками. Зустрічаються також зображення будівель, стилізовані постаті людей. У 60–70х рр. ХІХ ст. двобічну техніку перебору змінила однобічна, де з чотирьох ниток основи три — перекриті однією перебірною. Такий рушник дістав назву «миропільський». У середині XIX ст. кролевецькі ткані рушники набувають такої художньої досконалості, що завойовують собі славу як на місцевих річних ярмарках - Вознесенському та Воздвиженському, так і всією Україною та за її межами.

Донині дискусійним залишається питання, пов’язане із зображенням двохголових орлів на витканих полотнах.

Місцевий краєзнавець А. Карась стверджує, що це пов’язано із територіальною приналежністю Кролевецького повіту до Чернігівської губернії, на гербі якої й були орли. Інша версія засвідчує про те, що майстриня таким зображенням підтверджувала свою грамотність і розуміння (толок) у царських грошах, які «ходили» і в Кролевці. На монетах, як і на рушниках, гербовий орел мав специфічний малюнок, який нумізмати називали як «орел з розпростертими крилами» (подекуди, зустрічалися орли й з опущеними крильми як знак смирення).

У Кролевецькому районному краєзнавчому музеї знаходиться найстаріший рушник з витканою датою “1838”. Рушник на льняній основі з природним барвником ниток з рідкісним малюнком двоголових орлів з опущеними крилами. Етнограф, археолог Хведір Вовк (1847 - 1918), писав, що варіації орлів на рушниках простежуються за зображенням їх на царських грошах. Так, орел на рушнику 1838 р. такий же, як на мідних монетах: 1 коп., 2 коп., 3 коп., 5 коп., 10 коп., що випускалися в 1827 р. та з 1830 по 1839р.р. На цих монетах, як і на рушнику, гербовий орел має специфічний малюнок, який зветься серед нумізматів як орел з розпростертими крилами. На рушнику 1838 р. над двоголовим орлом розташовано три корони. На монетах початку ХVІІІ ст. над орлом були дві, або навіть одна корона. Канонізоване зображення імператорських корон з’являється на монетах, починаючи з 1710 р. Мабуть, саме тому двоголового орла з трьома коронами знаходимо на печатках кролевецького міського Магістрату 1790 р., кролевецької міської Ратуші 1818р., кролевецького міського Правління 1824р. Тому природно, що на кролевецьких рушниках завжди зображувався двоголовий орел з трьома коронами на голові. По-перше, його було вдосталь на загальнодержавних монетах, а по-друге, він використовувався на міській печатці.

Запроваджена Х.Вовку методика дозволяє датувати виявлені рушники за малюнком орлів, зображених на них. Х.Вовк, посилаючись на В.Б.Антоновича, писав, що орли на кролевецьких рушниках походять від візантійських орлів, що їх відтворювали на предметах архієрейської відправи; ці орли дуже легко перейшли й на рушники, які також мають літургічний ужиток на архієрейських службах.

В сучасній Україні Музей кролевецького ткацтва створено у стінах колишньої садиби Огієвських, де 25–26 серпня 1859 року під час своєї останньої подорожі Україною Тарас Шевченко гостював у сестри своїх вірних друзів братів Лазаревських – Глафіри Матвіївни Огієвської. В основу музею була закладена спадщина музейної кімнати Кролевецької фабрики художнього ткацтва. Музейна збірка стародавніх і сучасних творів художнього ткацтва нараховує понад 1000 одиниць збереження. Вона свідчить про високий рівень розвитку цього виду українського народного декоративного мистецтва на Кролевеччині. Ткані вироби, які зберігаються у фондах музею, дійшли до нас із ХІХ — ХХ ст. Це різноманітні предмети декоративно-ужиткового та обрядового призначення, передусім рушники, розмір й оформлення яких залежали від використання їх у побуті й обрядах. Узорні тканини інтер'єрного вживання — настільники, рядна, фіранки.

Кролевеччина запропонувала свій, оригінальний засіб презентації краю, започаткувавши у далекій від столичного життя Сумщині, проведення літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники».

Комунальне підприємство «Кролевецьке художнє ткацтво» з потужного підприємства перетворилося на не функціонуючий об’єкт. Призупинило тимчасово набір на ткацьку спеціальність і Кролевецьке вище професійне училище.

Наразі традицію ткацтва кролевецького рушника бережуть у своїх тендітних руках кілька ткаль (менше десятка), які працюють вдома, та випускники училища.

 

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»