Особливе місце серед традиційних народних ремесел Слобожанщини займає кролевецьке ткацтво, яке характеризується тканням, що не повторюється в інших районах країни, з чіткою системою орнаментально-композиційного декорування. Для кролевецького рушника є характерним поєднання білого й червоного кольорів. На білому, рідше червоному тлі між густо червоними паралельними смугами ткався багатий орнамент. Одні рушники заткані суцільними візерунками, на інших — вони є густішими. Старовинні рушники суцільно заткані візерунками. Це було тло, а орнамент на ньому створювали незаткані білі прямокутники, розташовані ланцюжком, то врозсип, то зірчасто рівні й паралельні лінії. Ткачі передавали навколишній світ за допомогою умовних знаків: прямою горизонталлю – землю, хвилястою – воду, хрестом – вогонь. Основний орнамент Кролевця – мотив дерева-квітки. Це один із найулюбленіших мотивів у світовій художньопоетичній творчості.

Перша улюблена іграшка дитинства... У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Придивімося, як по вулиці ідуть у дитсадок мами з малюками. Іноді дітлахи несуть в руках улюблену іграшку.

Це питання постійно піднімають люди в спілкуванні з гончарем. Хтось чув від бабусі чи пам'ятає з дитинства, що молоко з глечика найсмачніше. Але чому воно так довго зберігалось саме в гончарних глечиках, у чому ж секрет? Зараз спробуємо розібратися!

Теперішній час диктує свої умови і ми, люди нового покоління, живемо за його законами. Ми поспішаємо, завжди трошки не встигаючи за цим часом, нам здається, що він летить, постійно прискорюючи свій рух. Ми націлені на досягнення швидких недовготривалих справ і цілей, всім потрібен не відтягнений у часі результат… Парадоксально, але паралельно таким нам існує абсолютно інше покоління людей, до яких час від часу звертаючись, ти стишуєш свій рух і замислюєшся про щось інше, про щось глибше, разом охоплюєш абсолютний спокій і абсолютну швидкість часу і чуєш, бачиш як саме такими людьми карбується історія. Їхня історія. Наша історія. Історія нашої країни.

Одним із перших оцінив оригінальність паперових прикрас-витинанок І.Я.Франко. В газетному огляді Крайової виставки у Львові (1894 р.) він відзначив надзвичайну майстерність виставлених «селянських шпалер» і окреслив їх місце розташування в системі хатнього декору. «Наші етнографи, - зауважує І. Франко, - до цього часу не звернули увагу на цю ділянку художньо-винахідливого народного промислу. Узори цих вирізок ніхто не публікував, про техніку немає жодної уяви, крім того, що кольоровий папір витятий ножицями. Вирізаний, але як, з яких візерунків? Немає навіть уяви про географію поширення цього промислу» (хіба багато змінилось з 1894 року?). І. Франко стверджував, що цей звичай прикрашати хати – давній і занесений із Східної України.

Петриківський розпис є унікальним явищем, справжньою перлиною народної творчості. Яскраві, квіти, соковиті ягоди, фантастичні птахи, цей розпис не можна не впізнати одразу, його поціновувачі є у всьому світі, саме тому звичайне село Петриківка Дніпропетровської області стало відомим далеко за межами України. А зараз Петриківський розпис ще й претендує на статус всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. 

З того самого часу, як люди почали виготовляти тканину, вони намагалися тим чи іншим способом її прикрасити. Різні техніки вишивки, ткані орнаменти, аплікація – все це широко використовували українські жінки для створення неповторного колориту народного одягу, рушників, скатертин,   наволочок, фіранок, тощо.

Одним з видів оздоблення тканини також була вибійка.

2009 - 2016 © Етнографічний комплекс «Українське село»