Стародавнє бортництво.

Розпочався сезон меду. Цим смачним і корисним продуктом нашої природи люблять ласувати усі. А чи усі знають, як саме розводили бджіл та збирали мед наші пращури? Ця стаття розповідає про стародавнє бортництво на теренах  українського Полісся. 

Бортництво має багатовікову історію і є одним з найдавніших промислів, яким займалася людина. Незважаючи на давність цього промислу, в Україні є місця, де все ще займаються бортництвом, де збереглися стародавні династії бортників, які накопичували, зберігали і передавали досвід і традиції бортництва протягом сторіч. Одним з таких місць є село Селезівка Овруцького району, що розташовано на території Поліського природного заповідника. 

Директор заповідника Сергій Миколайович Жила – унікальна людина, закохана в свій рідний край, його природу, історію. Багато років він збирає розповіді, казки, легенди Полісся, створив музей, де зберігаються старовинні речі, досліджує він і бортництво. 

Нажаль, бортництво зараз переживає важкі часи. Кількість бортників поступово скорочується, важко знайти матеріал для бортей, адже для цього потрібно мати товстомірну деревину.  Тому дуже важливо саме зараз зберегти, перейняти, зафіксувати стародавні традиції, поки ще живі ті, хто займаються бортництвом з діда-прадіда. Ситуація ускладнюється й тим, що бортники неохоче розповідають про своє ремесло, не допускають чужих людей до борті, адже існує і певна сакральність, стародавні магічні ритуали та вірування, якими не прийнято ділитися з сторонніми. Сам Сергій Миколайович розповідає, що він зміг заглянути у борть лише через два роки спілкування з місцевим бортником Жуковським Миколою Йовхимовичем.  Справді ж, важливо спочатку придивитися до людини.

Для виготовлення борті використовують старі товсті дерева від 50 см. у діаметрі. 

Для цього гарно підходять трухляві всередині сосни, які мають пористу деревину, що зимою добре зберігає тепло, в таких колодах бджоли краще зимують, а літом в такому вулику не буде занадто жарко. До того ж така пориста деревина сприяє виведенню зайвої вологи і вулики з такого дерева завжди були теплими і сухими.

Рідше робилися борті з дуба, але такі вулики були дуже важкі та розтріскувалися, вони набиралися вологи та ставали холодними і мокрими. Довбали бортний вулик найчастіше зимою.  

З одного дерева виходило декілька (3-5 бортей). Як розповідають старі бортники, вулики раніше служили не одному поколінню, по 90-100 а то й більше років. Готова борть була важкою, часом більше 100 кг, тому підняти її на дерево було нелегкою справою. 

Бортні вулики поділяються на стояки та лежаки. Раніше частіше використовувалися борті-стояки, такі борті тепліші, їх було простіше закріплювати на деревах, для такого вулика дах робився невеликого розміру. Важливим недоліком вулика-стояка є те, що коли меду багато, в таких вуликах іноді відривалися і падали стільники з медом. Останні ж роки, коли слабкі медозбори, мед неможливо дістати, оскільки розташовується він у верхній частині, там же, де і гніздо бджіл.  

Вулик-стояк

 

Якщо раніше дах вуликів робили з колотої дошки, то зараз бортники все частіше використовують сучасні матеріали, наприклад, шифер.

 

Дерев’яні кілки під бортним деревом – захист від ведмедя. 

 

Останнім часом бортники використовують в основному вулики-лежаки, в яких мед розміщений в верхній частині по всій довжині колоди, тому навіть при слабких медозборах можна зібрати невелику кількість меду для себе.

 

Вулик-лежак з гніздом чорного лелеки на даху

 

Ще один вулик-лежак. Трикутний отвір – льоток для бджіл.

До речі, на Поліссі ще збереглася місцева аборигенна порода бджіл, так звані «слєпотні», як їх називають місцеві бортники. Це маленькі лісові бджоли сірого кольору, що мають опушення. Сергій Миколайович зазначає, що місцеві бортники не дуже доброї думки про жовтих голих бджіл, називають їх «злодюгами» і «ледачими» та й практика показує, що при дощовій погоді краще працюють саме місцеві поліські бджоли. 

Вилізали на дерево за допомогою «остроги» - жердини, колишнього стовбура нетовстого дерева з сучками. Острогу ретельно ховали, але зберігали неподалік від борті. 

Бортне дерево з приставленою до нього острогою.

Для того, щоб бортник міг працювати і мати вільні руки при відборі меду, бортник використовував  «лезиво» («лєзіво»), «жень» - надзвичайно міцний шкіряний плетений ремінь, за допомогою якого бортник закріплювався перед  бортю. Лезива, які робилися з шкіри бика чи корови та змащувалися березовим дьогтем, слугували довго і передавалися у спадок від батька до сина.

Експозиція музею Поліського заповідника. На стіні на задньому плані висить шкіряне лезиво. 

С.М. Жила зазначає, що  у Поліському заповіднику не тільки місцеві жителі, але й велика кількість працівників займається бортництвом. Борті потроху виготовляють в с. Селезівка, Сирниці, Кованки,  крім того бортництво ще збереглося у с. Борутіне та Виступовичі Овруцького району, а також в деяких селах півночі Рівненської області. Це дає надію на продовження існування цього старовинного ремесла. 

С.М. Жила.

 

Матеріал підготовлено за усними розповідями директора Поліського природного заповідника С.М. Жила та на матеріалі його книги «Свята Земля Дерев: історія, звичаї, бортництво, природа» (Київ 2005).

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»