Бджолярство

Вміння добування меду від лісових бджіл – бортництво  один з найдавніших промислів в Україні, що зберігся і донині. Нещодавно (у 2018 р.)  він  був занесений до Національного реєстру об’єктів нематеріальної культурної спадщини як такий що побутує на теренах Житомирської та  Рівненської областей, носіями елементу офіційно визнали себе біля сотні нині практикуючих бортників.

Новий цікавий експонат з’явився в «Українському селі» до дня Пасічника (19 серпня). Це унікальний довбаний вулик кінця ХІХ століття із зображеннями святих покровителів бджолярів Зосима і Саватія. Такий обов’язковий елемент  пасіки українського селянина позаминулого століття як вулик з іконою чи з молитвою у наші часи став справжньою рідкістю, побачити щось подібне зараз можна навіть не в кожному з найбільших музеїв України.  Основна причина тут проста – вульгарне витіснення духовних народних традицій у радянські часи.  А тим часом збереженість подібних експонатів у наші дні є свідченням саме того, з якою великою любов’ю і трепетом відносилися бджолярі минулого до свого ремесла, прагнучи оберегти бджіл і вулики від недоброго ока, злодіїв, хвороб.

Розпочався сезон меду. Цим смачним і корисним продуктом нашої природи люблять ласувати усі. А чи усі знають, як саме розводили бджіл та збирали мед наші пращури? Ця стаття розповідає про стародавнє бортництво на теренах  українського Полісся. 

З давніх-давен в українській традиції бджіл шанували як священних комах. Якщо на стежці комусь зустрічалася мертва бджола, то для неї обов’язково потрібно було «викопати ямку і святою землею накрити». Крадіння меду із пасіки завжди вважалось за серйозний злочин, що прирівнювався до святотатства. 

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»