Витинанка – примітивне вирізування паперу чи народне мистецтво?

Одним із перших оцінив оригінальність паперових прикрас-витинанок І.Я.Франко. В газетному огляді Крайової виставки у Львові (1894 р.) він відзначив надзвичайну майстерність виставлених «селянських шпалер» і окреслив їх місце розташування в системі хатнього декору. «Наші етнографи, - зауважує І. Франко, - до цього часу не звернули увагу на цю ділянку художньо-винахідливого народного промислу. Узори цих вирізок ніхто не публікував, про техніку немає жодної уяви, крім того, що кольоровий папір витятий ножицями. Вирізаний, але як, з яких візерунків? Немає навіть уяви про географію поширення цього промислу» (хіба багато змінилось з 1894 року?). І. Франко стверджував, що цей звичай прикрашати хати – давній і занесений із Східної України.

Археологічні дослідження засвідчують появу ажурних візерунків із шкіри, хутра, повстини в кочових народів уже в V ст. до н.е. В Україні в минулому ажурні візерунки зі шкіри і тканини як прикраси одягу побутували на всій території. Масового поширення вони набули у гуцулів та лемків. На плечах і передніх полах гуцульських кожухів та кептарів укладали з сап’янових витинанок візерунки різних форм. Лаконічно витятими аплікаціями із сап’яну і тканини прикрашали святковий одяг в центральних та східних областях України.

Керсет із експозиції музею «Українське село» Миргородська хата Полтавської області.

 

Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов’язано насамперед з появою на селі паперу та з переходом від курної хати до «чистої». Внутрішнє приміщення хат стало світлішим і чистішим, з’явилася світлиця. Підвищилися естетичні потреби, і хати почали мазати, білити, а згодом – прикрашати малюванням і паперовими прикрасами.

Не дістали витинанки значного розповсюдження лише в тих регіонах, де в середині і протягом другої половини позаминулого століття ще зберігалися курні і напівкурні хати. Найбільшої популярності в сільському інтер’єрі витинанки набули на Поділлі (Вінницька, північна частина Одеської, південна частина Хмельницької і Тернопільської областей), на Подніпров’ї (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області), на Слобожанщині (Харківська і північ Ворошиловградської області), на Прикарпатті (Івано-Франківська і південна частина Львівської областей), південь Чернігівського Полісся, а також на Буковині (Чернівецька обл.).

Подільська хата 19 ст. Етнографічний музей "Українське село".

 

На Поділлі і на Подніров’ї паперові витинанки виступали у поєднанні з розписом на стінах – наприклад, у с. Велика Кісниця Вінницької обл. на піч наліплювали велику зірку з кольорового паперу, по боках домальовували квіти.

Ще Квітка Основ’яненко писав про витинанки 1835 року в одній із повістей, описуючи життя людей в околицях Харкова, які витинали орнаменти і клеїли голубки з кольорового паперу та «заквітчували» ними хати у великодню суботу.

Давні витинанки селяни наклеювали на стіну молоком, тому їх легко можна було зняти при наступній побілці.

Інструменти, які використовувалися – це прямі великі ножиці з гострими кінцями (мають більше плече розвороту), ніж, кінець якого заточували під гострим кутом як шевський ніж, та порожнисті металеві штемпельки (з одного боку били молоточком, інший бік мав форму кружальця, ромбика, листочка.

Витинанки бувають одинарні, складні та комбіновані. Одинарні – виконані з одного листка паперу, одноколірні.

Ілюстрації із М.Є. Станкевич «Українські витинанки», Київ, 1986.

 

Складні витинанки завжди поліхромні, їх виготовляли із кількох аркушів різнокольорового паперу, і вони також поділялися на складені та накладні. В основі накладної лежить звичайна одинарна, а на неї центрично накладали близькі за формою, але щоразу менші витинанки.

Складені - це великі твори, утворені з маленьких простих витинанок, поєднаних між собою і складених в одне.

Важливим для характеру орнаменту був також спосіб оформлення країв витинанок, які могли бути суцільними («гладкі», «зубчики», «торочки»), або глибоко витяті різними формами, елементами орнаменту.

Мотиви, що зустрічалися в орнаментах витинанок можна поділити на п’ять груп. Перша – найбільша – геометричні елементи і фігури, друга – рослинні, третя – зображення тварин і птахів, четверта – з людськими постатями, і остання – архітектурні споруди, побутові речі. Але найулюбленішими орнаментами були все-таки пташки – півні, качки, орли, голуби, зозулі, горобці, ластівки… Популярними були також витинанки у формі ряду з’єднаних між собою людей краями одягу та взявшихся за руки, вони називались «хоровод».

Прикрашений сволок в Подільській хаті музею "Українське село".

 

Витинанки розміщували по стінах, над вікнами і дверима, на мисниках і поличках, на печі.

Багато уваги, видумки і старання приділяли оздобленню хат на Слобожанщині. Особливо напередодні свят серед господинь проходили ніби неоголошені змагання. В хід йшли найрізноманітніші матеріали, художні засоби і технічні прийоми. Стіни прикрашали яскравими квітами, кружками із стружок, пофарбованих в зелений чи рожевий колір, шпалерами, розмальовували «ялинками», «квітами», «зірками». На ікони вішали рушники, «заквітчували» колоссям пшениці, гвоздиками, васильками. До лампадки підвішували «голуба» або шкаралупу «крашанок», зв’язаних пучком.

Для кожного етнографічного регіону були властиві свої типи витинанок, що виражали місцеві художні особливості. Для Подніпров’я характерні прості безрапортні витинанки, ажурні лиштви, складені багатоколірні рослинні композиції: «квіти», «гілки», «букети». Поділля відоме одинарними витинанками-деревами, краса яких насичена зооморфними і антропоморфними мотивами. На Прикарпатті з багатьох типів витинанок виділяються «стрічкові» і «сонечка». Але не всі типи давніх витинанок підлягали конкретному районуванню. Наприклад, такі як квадрати-ромби, розетки, зірочки побутували в кількох регіонах України і навіть за її межами.

За М.Є. Станкевич «Українські витинанки», Київ, 1986.

Панкова Настя, працівник етнографічного музею «Українське село».

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»